Інтерактивне навчання і його місце на уроках української мови

     Інтеракція (від англ. interaction < лат. inter + activus — діючий) — безпосередня міжособистісна взаємодія («обмін символами»), найважливішою особливістю котрої визнається здатність людини «приймати на себе роль іншої».

     Інтерактивні методи – форма навчання, у процесі якого учні і вчитель перебувають у режимі бесіди, діалогу між собою. При цьому вчитель і учень – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання.

     Бразильський педагог Пауло Фрейре вважає, що доцільно замінити традиційну «накопичувальну» освіту на освіту «проблемно‑визначальну». У книзі «Педагогіка пригноблених» П. Фрейре назвав «банківською освітою», коли учнів розцінюють як «банк», а викладачів – як вкладників, які сподіваються отримати дивіденди в майбутньому. При «банківській освіті» учні є пасивними отримувачами певного обсягу знань, які вони доволі часто вважають не своїми, не інтерпретують їх, не розуміють значення та, найголовніше, забувають більшу частину після отримання оцінки. За умов проблемно‑визначальної освіти учні займаються реальними проблемами, запозиченими з життя. Навчання, вважає педагог, відбуватиметься набагато успішніше, якщо учні самостійно формулюватимуть завдання і, виходячи з власного життєвого досвіду, виконуватимуть їх.

     Під час навчання учні мають робити набагато більше, ніж просто слухати і фіксувати готові думки вчителя. Вони можуть продукувати інформацію самостійно, визначати та обговорювати проблеми, знаходити шляхи їх розв’язання, спостерігати і планувати. Вони повинні мати змогу застосовувати нові знання та навички на практиці, створювати зворотні зв’язки.

     Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (штат Меріленд, США) у 1980-х роках, показує нам, що інтерактивне навчання уможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття та волю. Результати цих досліджень зображено на схемі, яка дістала назву «Піраміда навчання».

 Як бачимо зі схеми піраміди, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5 %, читання – 10 %, зорове і слухове сприймання – 20 %, демонстрація – 30 %), а найбільших – інтерактивного (групова дискусія – 50 %, практичні вправи – 75 %, навчання інших або негайне застосування знань – 90 %). Це середньостатичні дані, тому в конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

Виокремлюють такі принципи інтерактивного навчання:

• Принцип активності. Для досягнення поставлених цілей кожен учень має брати активну участь у процесі спілкування і активно взаємодіяти з іншими.
• Принцип відкритого зворотного зв’язку. Забезпечення можливості висловлення учасниками групи думок, ідей чи заперечень щодо поставлених завдань.
• Принцип експериментування. Забезпечення активного пошуку учнями нових ідей і шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливий і як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх до розвитку творчості й ініціативи особистості.
• Принцип довіри у спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальну організацію групового простору в ході проведення занять: зазвичай використовуваний у роботі прийом розташування учня і вчителя по колу обличчям одие до одного, для того щоб змінити в учнів стереотипну установку й уявлення про те, як повинні проводити й організовувати заняття і яку роль у них має відігравати вчитель.
• Принцип рівності позицій. Він означає, що вчитель не прагне нав’язати учням своєї думки, а діє разом та нарівні з ними. Своєю чергою, кожен учень має змогу побувати у ролі організатора, лідера.

Огляд інтерактивних методів

     Методи, які забезпечують активну участь і взаємодію учасників одне з одним і з учителем:

• відпрацювання навичок;
• робота у групах;
• інтерактивні презентації;
• дискусії;
• мозкові штурми;
• рольові ігри;
• аналіз історій і ситуацій.

Поширення інтерактивного навчання у європейському та американському освітньому просторі.

      У Західній Європі та США групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивалися й удосконалювалися. Наприкінці ХХ ст. інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи, де їх використовують при викладанні різноманітних предметів.

В освіті США використовуються  такі інтерактивні методи навчання:  «Нетривала лекція», «Нетривала лекція з перервою», «Пресс-конференція»; «Дискусія. Крок за кроком»; «Інтерактивне вивчення матеріалу», «Критичне сприйняття матеріалу», «Групи слухачів»;  «Моделювання», «Ситуація вибору», «Факти та висновки», «Прочитайте, обговоріть, донесіть».

     Школи США надають перевагу активним методам навчання. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно задіяти як зовнішні, так і внутрішні чинники. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо питання, що їх стосуються, наш мозок працює значно краще. У літературі описано результати дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал короткими частинами, блоками, пропонував учням обговорювати кожну таку частину, а потім продовжував пояснення. Внаслідок такого навчання засвоєння матеріалу було вдвічі більшим, ніж при монологічному поясненні. Ще краще, якщо ми можемо щось „зробити” з інформацією, аби мати зворотний зв’язок, тобто дізнатися, чи добре ми її зрозуміли. З цією метою можна: викласти інформацію своїми словами; навести власні приклади; показати аналогічні вияви, подібні ознаки в інших явищах і процесах; знайти зв’язок з іншими процесами або явищами, вже відомими раніше; передбачити певні наслідки; визначити протилежності.

      Два відомі фахівці у царині кооперативної освіти, Д. та Р. Джонсони, разом із К.Смітом указують на кілька проблем, пов’язаних із читанням лекцій:

• увага учнів зменшується з кожною хвилиною;
• ця форма навчання подобається учням, у котрих розвинута здебільшого слухова пам’ять;
• рівень засвоєння фактичного матеріалу низький;
• вважається, що всім учням потрібна однакова інформація, й усі учні засвоюють її однаковими темпами, але насправді це не так.

      Використання наочності під час лекції збільшує запам’ятовування матеріалу на 14-38%. Експеримент, проведений американськими дослідниками, засвідчив, що використання візуальних засобів під час вивчення лексики на 200% поліпшує результати. Крім того, така презентація матеріалу забирає на 40% менше часу, вона підсилює усне подання матеріалу. Наочність варта не тільки сотні слів, а й утричі ефективніша за одні лише слова.

Коли ж до роботи залучається слухова й зорова пам’ять, збільшуються шанси задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєво відрізнятися.

Понад 2400 років тому Конфуцій наголошував: „Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію.” Це просте твердження обґрунтовує необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова видатного китайського філософа, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання: „Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю – я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю – я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром”.

       Отже, навчання – не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Потрібна напружена розумова робота дитини та її власна активна участь у цьому процесі. Пояснення й демонстрація самі по собі ніколи не дадуть справжніх, стійких знань.

Якщо Вас зацікавило питання інтерактивного навчання, Ви можете ознайомитися з фрагметами уроків для 10-го класу з використанням цієї технології ТУТ.